Ви знаходитесь тут:
- Головна
- Бібліотека
- « Свобода і відповідальність учня у виховній системі В.О.Сухомлинського
Тридцять три роки пропрацював Василь Олександрович
Сухомлинській в сільській школі. І як сам говорив були для нього ці роки
великим, ні з чим незрівнянним щастям. Видатний педагог сучасності, він
присвятив усе своє життя дітям, вів їх, маленьких людей, у світ пізнання,
допомагав їм учитися, пробуджував і утверджував у їхніх душах благородні
почуття й поривання. Він виховував у них людську гідність, віру в добре начало в
людині, безмежну любов до рідної землі. Він сіяв у їхніх душах перші
зерна відданості високим ідеалам.
Все своє подвижницьке життя Василь Сухомлинський працював директором
Павлівської школи, де розробляв питання теорії й методики виховання в
шкільному й родинному колективах, усебічного розвитку особи учнів, педагогічної
майстерності. Павлівська школа стала своєрідною лабораторією передового,
новаторського досвіду радянської гуманістичної педагогіки.
Кожний новий день збільшує часову відстань від того періоду, коли жив і творив
видатний педагог-мислитель сучасності В.О.Сухомлинський. Та, як це завжди
буває, ідеї і справи великих людей з плином часу не тільки не старіють, а стають
ближчими, зрозумілими і необхідними новим поколінням. Так і гуманістична
педагогіка Василя Сухомлинського впевнено крокує планетою. Так, дійсно, його
ім' я відоме не тільки в нашій державі, а й далеко за її межами.
Педагогічна спадщина Сухомлинського багатогранна й різнопланова, в ній – чимало відповідей на питання, які стосуються проблеми формування особистості. Що було найголовнішим у моєму житті? Без роздумів відповідаю, любов до дітей» і додавав: щоб любити дитину, треба її знати. «Знати дитину – це та найголовніша точка, де стикаються теорія і практика педагогіки.
Неабияку роль для учня відігравала і школа.
- справжня школа – це не тільки місце, де діти набувають знання і вміння…- це багатогранне духовне життя дитячого колективу, в якому вихователь і учень об'єднані багатьма інтересами і захопленнями.
- «дитинство - яскраве, самобутнє, неповторне і найважливіше життя.
Створена В.О.Сухомлинським «Школа радості»мала своєю метою ввести дітей у світ живої природи, світ спостереження і мислення, дослідити процес розвитку дітей у передшкільний рік. Життя школи розвивалося з ідеї, яка надихала мене, що дитина за своєю природою - допитливий дослідник, відкривач світу. У цій школі під блакитним небом, серед природи, на кургані, в лісі, в саду, біля вогнища, в надвечір'ї діти співпрацюють і, а не змагаються.
В.О.Сухомлинський особливо виділяє значущість у виховному процесі таких філософських категорій, як воля і свобода. Він зазначив, що надзвичайно складний процес формування сили духу – насамперед волі. Вміння наказати собі, примусити себе. З перших кроків шкільного життя ми вчимо своїх вихованців владарювання духу над тілом. Людина – це воля людська, воля до перемоги над труднощами. Виховувати у собі вольову спрямованість, стійкість і підтримку – це мужність – це справжня краса духу і тіла, переконань і вчинків. Мужність робить людину могутньою і доброю, сильною і ласкавою.
Правильне розуміння свободи – це приведення до порядку послідовності свого життя самою людиною. Сухомлинський у своїх педагогічних працях постійно розглядає проблему свободи, а отже проблеми вибору. В одній у «Сто порад учителеві» він підкреслює ситуацію вибору у процесі внутрішньої боротьби особистості, не на людях: «Справжня людина та, яка не робить гидоти, непристойності, підлості на самоті. Нехай завжди, коли ти залишаєшся на самоті, суворим, вимогливим свідком твоїх вчинків буде власне сумління», бо як записано у Євангелії від св. Луки. «не чиніть добрих учинків заради похвальби від людей».
Педагог добре розумів своїх підлітків ї їхні вчинки, але мудрий вчитель знав як правильно організувати виховний процес. Якщо в житті колективу немає нічого високого, якщо учень не бачить, не усвідомлює благородних, високих мотивів, що спонукають до діяльності, його вольова активність може вилитись навіть у погані вчинки. І навпаки, чим глибше перейнята діяльність колективу величними ідеями, тим виразніше прагнення підлітків до високоморальних вчинків, до суспільно – корисної діяльності.
Відповідальність – філософське поняття , що відображає об'єктивний, історично конкретний характер взаємин між особистістю, колективом, суспільством з точки зору свідомого здійснення взаємних вимог. Залежно від суб'єкта відповідальних дій виділяється індивідуальна, групова, колективна відповідальність. Ви індивіда відповідальність формується як результат тих зовнішніх вимог, які до нього висуває суспільство, клас, даний колектив. Сприйняті індивідом вимоги стають внутрішньою основою мотивації його відповідальної поведінки, регулятором якої слугує сумління. Формування особистості передбачає виховання у неї почуття відповідальності, що стає її властивістю. Відповідальність – результат людського вчинку, що торкається самого суб'єкта. Людина стає по - справжньому вільною тільки тоді, коли оволодіє культурою свободи, пройде школу власної гідності, школу самоповаги, навчиться відповідати за свої вчинки. Як відомо, вільна людина – вибирає, невільна – підкоряється позову.
Виховати відповідальність особи за себе, за товариша, за доручену справу, за колектив – означає виховати особистість. Друг – якщо тільки це справжня дружба – стає частинкою тебе самого. Якщо ти бачиш у друга щось погане, не гідне вашої однодумності, вашого прагнення до ідеального, скажи йому відверто про це. Ти повинен бути найсправедливішим суддею свого друга. Взаємна відповідальність, що осяває вашу дружбу,- найважливіше джерело вірності, відданості. Разом з тим взаємна відповідальність спонукає до самовиховання, самоудосконалення своїми власними силами.
В.О.Сухомлинський постійно звертається до філософських законів і визначав, що «Учительська професія – це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється. Прекрасна риса – повсякчас відкривати в людині нове, дивуватися новому, бачити людину в процесі її становлення – один із тих коренів, які живить покликання до педагогічної праці. Я твердо переконаний, що цей корінь закладений в людині в дитинстві й отроцтві, закладається і в сім'ї, і в школі.
Та процес становлення людини довготривалий, і потребує від педагога і сили волі, і фізичного здоров'я, і духовної енергії, і постійного пошуку варіантів впливу на особистість школяра. Впливати на ці сфери можна тільки так само – розумом, почуттям, волею, переконаністю, самосвідомістю.
У процесі творення нової школи педагоги спільно з учнями, шкільною громадою творять навчальне середовище, в якому панує відповідальна свобода. Вчителі створюють у класі атмосферу людяності. Розуміння, турботи і підтримки, а школярі відповідають на це живим зацікавленням, всезростаючою впевненістю в собі, незалежністю та творчою енергією. Отже, коли вчитель виступає, як реальна людина, як фасилітатор і виявляє розуміння і турботу стосовно до учнів, то вони засвоюють більше «базових» знань, умінь і навичок, а також виявляють творчі якості і здібності у процесі розв'язання різних завдань, тобто наочно підтверджується ефективність людино центрованої філософії в учінні. В такій школі спостерігається також більш регулярне відвідування учнями занять , підвищення морального рівня школярів та шкільної атмосфери, спад вандалізму. І яким б відкриттями не збагачувалася наука, які б розуми і таланти не народжувались, школа з її елементарними знаннями, з її азбукою і першим читанням, з її вчителем і наставником, нехай назавжди залишиться у вашій душі, як перше джерело вашого розуму, ваших здібностей, благородства й високої вихованості вашої душі.
Ідеї свободи, відповідальності, вибору у контексті вчення Сухомлинського, закорінені у благодатні джерела європейської гуманістичної педагогіки, українську філософію кордоцентризму, розвинулись у дослідженнях новітньої доби і кроною сягнули вічності.